Що більше мов, то легше?!

Що більше мов ви знаєте, то легше буде вивчити нову.

Пам’ятаєте свою першу іноземну мову і скільки часу минуло, перш ніж ви змогли скласти речення й більш-менш розуміти мову?

Я досі добре пам’ятаю, як важко мені довелося вчити англійську. Минуло багато часу й пішло чимало сил, перш ніж мені вдалося хоч трохи зрозуміти мову. Трохи згодом настала черга французької, і з нею теж минуло дуже багато часу, перш ніж мені вдалося сказати бодай одне речення й звикнути до нових структур. Після французької була іспанська. З нею все пішло значно швидше: уже на початку мені були зрозумілі деякі слова, а за кілька місяців мені вже вдавалося порозумітися з людьми. Коли в наступні роки дійшла черга до італійської та португальської, усе пішло ще швидше. Уже на самому початку мені було зрозуміло багато слів. А португальська від самого початку давалася мені так легко, що цілі тексти були мені зрозумілі, хоча вчити цю мову раніше мені не доводилося. Отже, що більше мов ви знаєте, то легше вивчити нову.
‍

Але чому так?

Щоб знайти пояснення, зазирнімо трохи в історію мов. Мова не є чимось, що людина колись збудувала раз і назавжди, із застиглою структурою. Мови постійно розвиваються, змішуються з іншими мовами та діалектами, а з часом можуть і зовсім зникнути. Багато мов, якими сьогодні розмовляють у Європі, пройшли довгий шлях історії та змін. І все ж усі вони походять від спільної прамови, а саме праіндоєвропейської, якій кілька тисяч років. Від цієї прамови бере початок індоєвропейська мовна сім’я. Вона має багато гілок, але всі вони походять від однієї прамови й змінювалися з плином часу. До них належать германські мови, серед яких німецька та англійська, слов’янські мови, до яких належить, наприклад, російська, балтійські мови, як-от литовська й латиська, а також окремі мови, як-от албанська чи грецька. Оскільки багато сучасних світових мов належать до індоєвропейських і мають спільне походження, вивчення кількох таких мов дає перевагу. Адже всі ці мови мають чимало спільного, а мови однієї гілки й поготів.

Наприклад, усі романські мови походять від латини. За античних часів Рим мав величезний вплив на все Середземномор’я, і латина, якою розмовляли в Римі, швидко поширювалася. З часом вона змішалася з діалектами різних країн, і так виникли романські мови. Отже, латина є мертвою мовою, але й досі живе в романських мовах. Тому французька, італійська, іспанська та португальська дуже схожі між собою й перейняли з латини багато структур і слів. Подеколи схожість настільки велика, що, знаючи французьку, ви вже знаєте, наприклад, 50% базової лексики італійської. Крім того, деякі граматичні структури в мовах однієї гілки дуже подібні, тож чимало правил можна переносити з однієї мови в іншу.

Безперечно, така схожість двох мов нам на користь, і якщо знати про неї, можна ще свідоміше переносити слова. Однак усе добре має й зворотний бік. Через схожість мови можуть плутатися між собою. Багато слів у різних мовах не ідентичні, а лише дуже схожі й відрізняються дрібницею, наприклад двома літерами.

Скажімо, слово «світ» італійською звучить «mondo», іспанською та португальською «mundo», а французькою «monde». Ці слова дуже схожі, тож ви зрозумієте їх усі, навіть якщо знаєте лише одну з цих мов. Але якщо людина вже розмовляє, наприклад, іспанською і береться за італійську, цілком може статися, що вона перенесе іспанське «mundo» в італійську. Зазвичай це відбувається підсвідомо й заважає навчанню. Добра новина: що краще ви знаєте мови, то легше їх розрізняєте. Тож такі хибні переноси здебільшого є помилками початківців. Але в цьому немає нічого поганого: це лише свідчить, що ви знаєте більше ніж одну мову, а це добре. Звісно, такі помилки трапляються завжди, і уникнути їх неможливо. Та наступного разу, коли ви так помилитеся, ви знатимете, що причину слід шукати в історії мови.